Про місто

Символіка
Історія
Книга пам’яті

з на
 
хостинг от freehost.com.ua

 Тиц сайта
Яндекс цитирования
bigmir)net TOP 100



Уривки з історії
На сторожі державних рубежів:
22-й Волочиський прикордонний загін.
 

Прикордонники Волочиської застави
По закінченню Громадянської війни Волочиськ став форпостом на державному кордоні СРСР та Польщі. Покоління земляків, що проживало в містечку між двома світовими війнами, не уявляло свого повсякденного життя без співпраці з прикордонниками та усвідомлення свого обов’язку всіляко допомагати у виявленні порушників і контрабандистів. Про це, наприклад, пише у своїй книзі «В серце и памяти – навеки» жителька німецького Майнца Євгенія Шільман, дитячі і юнацькі роки котрої пройшли у Волочиську.
На початках радянське керівництво зіткнулося з великими труднощами щодо розмежування кордону та налагодження чіткої будови прикордонних військ. Проте вже з 1921 р. волочиська ділянка підпорядковувалася Проскурівській заставі, якою командував Федір Фомін («товариш Фомін» увійшов в історію органів держбезпеки як людина, що «залізною рукою» розчавила бандитизм в Одесі).
Але справжня історія радянських прикордонників розпочалася в лютому 1924 року, коли були утворені прикордонні округи. Український округ мав у своєму складі 8 загонів, половина з яких дислокувалася на сучасній Хмельниччині. Ця дата стала днем народження й 22-ого Волочиського прикордонного загону. Першим його начальником 10 квітня 1924 року призначено Генріха Самійловича Люшкова. До останнього часу цей факт був невідомий з однієї цікавої причини. Доля Люшкова склалася трагічно. Під тиском обставин він змушений був здійснити державну зраду: відчуваючи можливіть репресій, комісар держбезпеки III рангу,
депутат Верховної Ради СРСР, кавалер ордену Леніна Г.С.Люшков в 1938 році перейшов кордон з Манчжурією і здався японській розвідці. Наприкінці Другої світової війни Люшкова застрелив начальник однієї з японських військових місій.

З вересня 1924 протягом року Волочиський загін очолював Олександр Міхеєвич Бунченко, особисті речі якого експонуються в районному історичному музеї. Бунченко разом з митними органами забезпечив дієву схему боротьби з контрабандою. Відомі й інші прізвища керівників. З 1932 по 1935 рік начальником загону був І.Д. Морозов (1838-1940), піком службової кар’єри якого стала посада начальника 6 відділу НКВС СРСР. Морозов став жертвою молоху сталінських репресій, його розстріляли і не реабілітували до сьогодні. Це вказує на причетність службовця до репресивних злочинів. Саме підпис І.Морозова стоїть на оперативних повідомленнях прикордонників щодо ситуації з штучним голодом 1932-1933 років в населених пунктах Волочищини.

Письменник Іван Сочивець у своєму автобіографічному романі «Місто над Збручем» називає керівником 22-ого Волочиського прикордонного загону напередодні Великої Вітчизняної війни майора Лобанова. Це підтверджено документально. В червні 1941 р. особовий склад загону мав 1065 чоловік, начальником був Федір Іванович Лобанов, його заступником по оперативній частині – капітан Микола Федорович Барамигін, з політичної частини – старший політрук Микола Терентійович Матушевич.

У різні роки серед керівників та рядових прикордонників 22-ого Волочиського загону були люди, котрі надалі займали досить високі державні й військові посади.


Олександр Міхеєвич
Бунченко
З весни 1926 року тут проходив службу Павло Артемович Артемьєв – майбутній генерал-полковник, у роки Великої Вітчизняної війни - командуючий Московським воєнним округом. У 1934-1935 роках заступником начальника загону був Сергій Іванович Огольцов – надалі генерал-лейтенант, в.о. міністра держбезпеки СРСР (1951), перший заступник міністра державної безпеки СРСР (1951-1953, з перервами). До речі, після смерті Сталіна була доведена причетність Огольцова до розстрілів викладачів ленінградських ВУЗів, його позбавили нагород та виключили з партії. Помічником коменданта загону по секретно-оперативній частині в 1929-1931 р. був Сергій Романович Савченко – майбутній генерал-лейтенант, замміністра держбезпеки СРСР та паралельно начальник 1-го Головного управління МДБ (1951-1953).
Організаційно Волочиський прикордонний загін складався з трьох комендатур, що об’єднували загалом 18 застав. Комендатури розташовувалися у Волочиську, Сатанові та Залуччі. На території Волочищини застави були на хуторі Гальчевського, у Мисловій, Волочиську, Постолівці, Канівці, Щаснівці, Ожигівцях, Авратині, Пальчинцях. Інші ж локалізувалися на сучасній Городоччині. Є версія, що застави у Постолівці та Ожигівцях споруджені у вигляді букви «С» для того, аби з висоти польоту літака читалося слово «СССР».
У своїй службі прикордонники керувалися Типовим Положенням 1927 р., де до обов’язків служби віднесено боротьбу з порушниками, політичну охорону кордону та боротьбу з контрабандою, підтримку революційного порядку в межах 22-кілометрової зони, захист прикордонного населення від військового нападу.


22-й Волочиський Прикордонний загін
Щодо місцезнаходження прикордонних установ на карті сучасного міста, то застава та маневренна група кіннотників розміщувалися у колишньому маєтку графів Ледоховських (тепер – санаторій «Райдуга», професійний ліцей та цегляний завод). Причому, застава займала одноповерхове приміщення будинку сина останнього поміщика – Владзімєжа. Заставі присвоєно ім’я секретаря всесоюзного комсомолу О. В. Косарєва. А особовий склад загону перебував у старих казармах царської армії на виїзді в сторону Проскурова (сучасне військове містечко).


Маєток графа Лєдуховського




   Руїни графського маєтку
 




Річка Збруч. Кордон
.


Водії 22-го Волочиського прикордонного загону: Димидов,Олейник, Кутербах, Кудров, Олійник Андрій(в білому кітелі)...
1922 або 1929 рік.
Частина прикордонників знаходилося в двоповерховій будівлі на пагорбі над Збручем (зараз - завод харчоконцентратів).
Трохи нижче стояла волочиська комендатура. Між іншим, ця споруда збереглася у первісному вигляді до наших днів. Вона стоїть на подвір’ї Покровської церкви у Волочиську-1 і використовується ЗОШ №3 як майстерня.
Методи роботи прикордонників постійно вдосконалювалися: велася кіно- і фотозйомка, була задіяна служба кінологів з вченими собаками, використовувалися автомобілі.
Бійці 22-ого загону підтримували дружні стосунки з місцевими жителями, проводили спортивні змагання, футбольні матчі. А волочисьці з травня 1931 року залучалися безпосередньо до патрулювання кордону, що швидко дало позитивний результат. У кінці 30-х років багато прикордонників безневинно репресовано як «ворогів народу». Прикордонна служба, на жаль, вимушена була брати участь у ганебній акції по депортації етнічного польського населення, яку в нашому районі очолював голова Спілки письменників УРСР Ізраїль Кулик.


Волочиська комендатура


Восени 1939 р. Західна Україна приєднана до Радянського Союзу, кордон змістився далі на захід.

Частина особового складу 22-ого загону переведена до новоствореного Коломиївського прикордонного загону. Але у Волочиську прикордонники залишалися аж до початку Великої Вітчизняної війни. У липні 1941 р. більшість із них приєдналася до відступаючої Червоної Армії.


22-ий Волочиський прикордонний загін, не дивлячись на протиріччя у його діяльності, зіграв важливу роль в історії нашого міста. Зусиллями командування та молодших чинів було забезпечено захист державних рубежів.



Казарми, село Постолівка.
Автор:    історик-краєзнавець  Володимир Матусяк
Використано архівні матеріали Волочиського районного історичного музею